З історії гімназії

Школа...Стоїть у центрі Димера, у зеленому шумовинні розлогих дерев старовинна споруда. Добра й лагідна, вимоглива й справедлива, терпелива, як мудра мати, уже майже століття вона своїм теплом зігріває дитячі серця.

Освіта димерчан починає свою істрію в 1843 році, коли було відкрите приходське училище, що готувало кадри для церкви. Через 5 років, у 1848 році, приходське училище було перетворене в писарське, де навчалося 60 хлопчиків. А вже в 1863 році писарське училище було реорганізоване в трикласну школу міністерства. У 1867 році згоріла, була відбудована і прослужила освіті димерчан більше чверті століття.

Будівництво нової школи припадає на далекі 1912 - 1913 роки, коли в центрі с. Димера на південний схід від церкви Кузьми і Дем'яна виросло світле триповерхове приміщення школи. І не було в Димері кращої, світлішої споруди, як наша школа. І сучаснішої - адже подумати, вже тоді, у далекому 1912 році опалення в школі було водяним, хоч були й гриби. Слід відмітити, що ця школа була вже освітньою установою. У школі було введено чотирикласне навчання за програмою семи класів. Учнів навчали читання, письма, арифметики, читався Закон Божий та церковний спів, а також було введено елементи природознавства, географії, історії, геометрії, малювання та елементарного креслення.

 

Багато бачила школа на своєму віку. Гриміли над нею громи Першої світової, лунали революційні пісні 1917 року, бачила вона очі голодних знесилених дітей у 1933 та 1947 роках, стискалася від страху у страшні роки репресій, її коридорами ступав і чобіт фашиста, і болісно лунав стогін пораненого радянського воїна-визволителя. Саме з початком Великої Вітчизняної війни, коли школу було зачинено, настав найважчий для неї період. З липня по листопад 1941 року в її приміщенні проживав загін льотчиків-винищувачів. А от під час окупації німці спочатку хотіли зруйнувати школу і, навіть, підірвали у підвалі закладену вибухівку, але будівля була настільки міцною, що не развалилася. Тоді окупанти пристосували її під своєрідну в'язницю, а у напівпідвальному приміщенні створили конюшню.

Коли ж радянські війська в листопаді 1943 року звільнили Димер, в школі розмістили госпіталь для поранених, який діяв до березня 1944 року. За часів окупації школа була пограбована і розорена. Знищено матеріальну і навчальну базу: вибито шибки, розбито парти, виведено з ладу водяне опалення, не було ні підручників, ні приладдя. Але усвідомлення того, що війна закінчилась і все повертається на круги своє, давало впевненість в завтрашньому дні. І коли стали повертатися з фронту вчителі - відновилося навчання, діти знову сіли за парти, закипіло, завирувало шкільне життя.

 

Все було на твоєму віку, в твоїй історії, рідна школо! Скільки ж їх школярок і школяриків пробігло ось тут - в постолах і обматках, кирзових чобітках і валянках, у модельних туфельках і кросівках. Ліквідація Димера як районного центру, перехід до Києво-Святошинського району, приєднання до Вишгородського, відтік керівних кадрів призвів до того, що не була глибоко продумана реорганізація школи.

Новозбудованій школі було надано статус середньої, туди перевели молодших за віком вчителів, придбали нове обладнання, і стала школа "старою". А найгірше те, що стала вона "другою", ніби потрапила у тінь... В 1963 році школі було надано статус восьмирічної, неповної середньої. Та ті, хто навчались тут, ніколи не забудуть роки проведені в ній.

Авторські права 2018 © Димерська гімназія - офіційний сайт. Усі права захищені.
Joomla! — безкоштовне програмне забезпечення, яке розповсюджується за ліцензією GNU Загальна Публічна Ліцензія.
2006-2013 © Український переклад Joomla! Україна.